«ЗАПАЛИ СВІЧКУ ПАМ’ЯТІ»: ПРАЦІВНИКИ ПРОКУРАТУРИ ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ (ФОТО)

Сьогодні, 23 листопада 2019 року, Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Цьогоріч це 86-та роковина трагедії. 

Голодомо́р 1932—1933 років — геноцид українського народу, організований урядом Радянського Союзу шляхом створення штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат.

У 2006 році Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 рр. геноцидом  українського народу. Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави світу. Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, половина з яких були діти в віці від 6 місяців до 17 років.

На Миколаївщині близько півсотні сіл, артілей та колгоспів потрапили до "чорних дошок" за так званий зрив плану хлібозаготівель. Вмирали родинами, цілі села були спустошені.  За приблизними даними, у населених пунктах сучасної Миколаївської області загинули від голодної смерті близько 500 000 осіб.

Працівники прокуратури Миколаївської області вшанували пам'ять жертв Голодомору хвилиною мовчання та запалили свічки пам'яті – у вікнах та на вході до адміндубівлі,  із свічок з лампадками виклали Скорботного Янгола в знак пам’яті к  про жертви Голодомору і всіх убитих українців.

Очікування голодної смерті  ( присвячується Голодомору 1932-33)
Не плач синочок, не проси поїсти,
Дитя моє ти дороге!
Нема нічого. Вимели до крихти.
Поглянь! Он бачиш – смерть іде...
Іде неспинною ходою,
Плакат в руці: ”В колгосп мерщій!”
І душить нас кістлявою рукою:
Із голоду опухли, Боже мій!
Я в той колгосп віддала все, що мала!
А їм все мало! Знов прийшли, забрали
Мішечок борошна, картопельки відерце...
Синочок мій, не плач! Болить нестерпно серце!
Не можу бачити, як з голоду вмираєш.
Це страшно, як діточок своїх ховаєш
В землі холодній і сирій...
Вже пів-села в могилі цій!
І батька вже твого не стало...
Заради тебе, мій маленький,
Украв він колосочків жменьку –
Його на полі розстріляли.
Синочок мій! Немає їсточки, нема!
Благаю, синку, не стогни!
Дивись! Підвода їде, мертвих забира.
На ній ось-ось опинимось і ми.
Вже смерті наближається пора...
За що Господь так страшно нас карає?!
То мучили колись пани,
Тепер радянська власть вбиває!
Чи прокляті наші степи?!
... А смерть іде, не довго ще чекати...
Якби окрайчик хліба дав би хто!
Тоді вже і не страшно помирати.
Їсти! Їсточки!.. Вмираєм...А за що?!
(цей вірш написала дружина Володимира Яценка Олена Ніколенко)
 
СЛАВА УКРАЇНІ!